Майстри випічки

       Львів'яни винесли зі свого дитинства одну з найхарактерніших приваб старого Львова – запах і смак виробів славних цукерників, які випікали розкішні торти, пляцки, перекладенці, медівники, прецлі, струдлі, бабки та інші солодощі. Біля вітрин цукерень неодмінно збиралися цілі гурти перехожих, а особливо дітей, бо вітрин, оздоблених з таким розмахом, як у Львові, не було ніде у світі.

       Видатний польський письменник Станіслав Лем, що народився у Львові, згадував, що від часів дитинства не доводилося йому бачити „вітрин, оздоблених з таким розмахом, ніде. Фактично то була справжня сцена, на якій кілька разів щороку мінялися декорації. Особливо на Різдво і Великдень за шибами оживали дива, закляті в масу мигдалеву і шоколадну. Цукрові Миколаї мчали на санях, а з їхніх лантухів кипіли лавини смаколиків. На глазурованих полумисках спочивала шинка і риба в драглях, але насправді так само із марципанів і з кремовою начинкою. Навіть скибочки цитрини, що просвічували крізь галяретку, були витвором кондитерського різьбярства.

       Пам'ятаю стадо рожевих свинок з шоколадними очима, усі найможливіші  види фруктів, гриби, рослини, печери, скелі і урвища”. А все це виготовлене з тістечок, кремів і шоколаду.

       Геть усі львів'яни, поринаючи спогадами в довоєнні часи, неодмінно згадували торти. Усе свіже і неймовірно смачне.

       Вироби львівських цукерників мали неабияку славу. Щодня рецепти їхніх тортів і тістечок вивозили до Варшави, Праги і навіть до Парижа та Відня. Ввійшло вже у звичай, ідучи в гості, неодмінно завітати до цукерні, тим більше, що всі ці вироби мали привабливе пакування.

       Була навіть мода на пакуночок з тістечками на невеличкій таці, загорнутій у білий папір і перев’язаній барвистою стяжкою та ще й з кілечком. А те кілечко – подумати тільки! – аби стяжка не вгризалася у пальці. Торти продавалися у привабливих дерев'яних пуделочках, які складалися з футляра і шухлядки, яка защіпалася, аби торт не вислизнув. А вже якщо хтось ішов у гості з тортом власного приготування, то звісно ж запаковував свою гордість кулінарного мистецтва саме у таке фірмове пуделко.

         Львів давно вже стужився за тими, хто міг би з гідністю продовжити славу цукерників, хто вніс би до своєї продукції український дух, фантазію, народні традиції. Адже усі ті чудові рецепти або, як їх називали у Львові, переписи львівських господинь були спочатку винайдені цукерниками, а вже від них пішли у народ.

         У радянський час, коли настала епоха "общєпіта", будь-які традиції стояли тільки на заваді пролетарському кондитерству. Радянські люди від Карпат до Сахаліна змушені були задовольнятися виключно бісквітними тортами, які для збільшення ваги шприцували лимонадом. Тому усі торти були мокрі, як губка. Рецепти справжніх тортів та тістечок, на щастя, не пропали, а зберігалися у львівських родинах, передавалися від матері до доньки, дивуючи усіх приїжджих львівськими смаколиками.

         Саме амбіції легендарного львівського цукерництва взяла собі на озброєння кондитерська фабрика "Ярич", вирішивши запустити лінію короткотермінових тортів і тістечок.

         Уже зараз фабрика пропонує різні ґатунки печива: "Марія", "Роксолана", "Княжий Львів", вафельні трубочки та крекери, які вигідно вирізняються на фоні інших подібних виробів. Але попереду нові цікаві ідеї, захоплюючі задуми і плани.

         Цукерки ручної роботи, оригінальне печиво, торти та тістечка стануть дійсністю, яка неодмінно чаруватиме око найвишуканішого ласуна.

         Продукція фабрики торує собі шлях у всі області Західної України і Київ, але незабаром рушить і на Схід та Південь. Компанія планує щороку виготовляти від шести до десяти мільйонів тортів до 20 тисяч тонн печива на рік.

Компанія "Ярич" робить все для того, щоб кожна витрачена гривня нашого споживача була винагороджена якістю та задоволенням!